МАГМА ГРУП

Ваши достижения 

сохраним и приумножим

(050)500-26-35, (044)383-05-78

Без рубрики

Позовна давність. Строк виконання зобов’язання за кредитом не є строком дії кредитного договору

Позовна давність стає все більш актуальною. Кредитні відносини між Позичальниками та Банками, що почались в 2006 -2010 роках, в переважній кількості є проблемними для Позичальників. В боротьбі за свої права Позичальники стали застосовувати строки позовної давності, а Банки у відповідь почали заявляти в судах, що строк дії договорів  кредиту є строком в межаж якого Банк має право звертатись до суду з вимогою до Позичальників про стягнення заборгованості тощо.

На той час кредитні договори укладались зі строком дії до 2020-2030 років.

При зверненні Банку до суду з вимогами до Позичальників стягнути заборгованість,  в судах Позичальники масово стали просити суд застосовувати до позовних вимог Банку строки позовної давності, незважаючи на те, що строки дії кредитних договорів не спливли.

І вони в цьому є правими. Позичальники не заперечують те, що у відповідності  до строку дії кредиту, Позивач може звернутися до суду з вимогою про звернення стягнення. До того ж право Банку звернутися до суду з вимогами до Позичальника підтвержується  судовими рішеннями про відкриття проваджень.

Проте, Позичальники мають право та просять суди до вимог Банку, у відповідності до ст. 267 ЦК України, застосувати строки позовної давності.

Позичальники стверджують, що строки позовної давності застосовуються до вимог Банку, а вимоги Банку до Позичальників виникають у зв’язку з несплатою зобов’язань при настанням  строків їх виконання, що передбачені  кредитними договорами.

До строків виконання зобов’язань належать строки сплати  як самого кредиту, так і строки сплати відсотків. В переважній кількості кредитними договорами передбачені щомісячні сплати  зобов’язань. Тому саме такі строки є строками виконання  зобов’язань. Строком дії договору  є час, протягом якого діють умови договору та строки виконання зобов’язань.

З огляду на викладене, строки дії договору та  строки виконання зобов’язань є різними поняттями, визначення таких понять містяться в статтях 530, 631 ЦК України.

Зазначене підтверджується позицією Верховного суду України від 05.07.2017 р. у справі № 6-509цс17.

Тому у судовому порядку  строки позовної давності мають застосовуватисяся саме до вимог, що пов’язані  зі строком виконання зобов’язань, строк дії договору при цьому не має ніякого значення.

При цьому, основною умовою для застосуванні Позичальниками строків позовної давності у відносинах з Банком є те, що при застосуванні таких строків, строки, що обчислені  з моменту виникнення у Банку порушеного права на отримання належних коштів, не повинні перериватись в жодному разі.

Доказом безперервності строку позовної давності є відсутність визнання Позичальником боргу та інших обов’язків по кредитному договору, в тому числі відсутність оплати Позичальником зобов’язань по кредитному договору протягом перебігу такого строку.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Моментом початку перебігу строку позовної давності є момент виникнення у Банку порушеного права отримати належне за кредитним договором.

Кожний випадок у стягненні Банком з Позичальника грошових коштів тощо є унікальним.

Істина в застосуванні строків позовної давності та позбавлення Позичальника  від кредитного тягаря міститься в деталях.

Система Автоплан. Як позбавитись боргів?

Велика кількість громадян, що зв’язалися с системою Автоплан потерпають від її свавілля.

Хочу поділитися з Вами здобутками мого партнера – громадської організації “Центр економічних ініціатив та правового захисту”, якою відпрацьована судова практика по захисту громадян, які вступили в цю систему  з метою придбання автомобіля.

Система  Автоплан в 2007-2010 роках  активно залучала громадян  та їх кошти для участі в придбанні автомобілів.

Перважно це були громадяни східних областей.

Сьогодні  громадяни, що вступили в систему в минулому, потерпають від свавілля її організаторів нині.
Організатори системи через суд намагаються стягнути з громадян додаткові кошти, щодо яких сторони не домовлялись.

При цьому вони достатньо професійно заплутуюь  ті обставини, на які посилаються. Вже багато судових рішень прийнято на його користь.

Але цьому прийшов край.

Центр дослідив принципи роботи системи Автоплан, розплутав складні договірні відносини, та в судах доказав безпідставність дій Автоплана по стягненню зайвих коштів з довірливих громадян.

Хто ще потерпає від свавілля організаторів системи АВТОПЛАН, чи має проблеми в погашенні заборгованості перед системою,  звертайтесь до Центру, там Вас підтримають та нададуть кваліфіковану допомогу!!!!!!

Телефонуйте:  044-383-0578.
 

Blockchain – это хорошо, было бы желание

Blockchain – это хорошо, было бы желание.

После начала работы в стране Государственного реестра вещевых прав на недвижимое имущество и Системы электронных торгов арестованным имуществом  стали не одинокими случаи незаконных регистрационных действий в таких реестрах  «неустановленными лицами» .

В результате таких действий  имущество стало принадлежать другим лицам, такое имущество переставало быть предметом банковского залога, или, как вариант, по такому имуществу осуществлялись  рейдерские захваты.

Для   борьбы  с  незаконными регистрационными действиями  в реестрах  и для своевременного  выявления таких действий действий, а также с целью защиты прав собственников, улучшения инвестиционного климата и поддержки инновационных технологий, Кабинет министров Украины одобрил внедрение технологии Blockchain в работу Государственного реестра вещевых прав на недвижимое имущество и Системы электронных торгов арестованным имуществом (СЕТАМ).

Тем самым Правительство согласилось на предложение Министерства юстиции Украины и Государственного агентства электронного управления на внедрение вышеуказанной технологии.

Blockchain – это распределённая природа баз данных на разных компьютерах, которая  делает взлом хакерами практически невозможным, поскольку для этого им нужно одновременно получить доступ к копиям базы данных на всех компьютерах в сети. Технология Blockchain также позволяет обезопасить личные данные, так как процесс хеширования необратимый. Если даже оригинальный документ или транзакция будут в дальнейшем изменены, то в результате они получат другую цифровую подпись, что сигнализирует о несоответствии в системе.

Стоит надеется, что деньги на внедрение Blockchain у Правительства найдутся, а защита прав собственников, улучшение инвестиционного климата и поддержка инновационных технологий будут реализованы не только на бумаге.

 

   Новий закон “Про споживче кредитування” проблеми позичальників не вирішив

      З 10 червня 2017 року набуває чинності Закон України «Про споживче кредитування».
До даного часу Споживач, щоб відстояти належні йому права у кредитних відносинах з Банками, переважно користувався Законом України «Про захист прав споживачів», зокрема статтею 11 такого Закону, яка частково, не в повній мірі, регулювала кредитні відносини між Банком і Споживачем.
        Наміри Споживача захистити свої права від свавілля Банків під час стягнення заборгованості
за отриманим кредитом , використовуючи при цьому Закон України «Про захист прав споживачів», за незначним винятком, закінчувалися не на його користь.
        Споживач втрачав кошти на першочергову сплату Банку пені, штрафних санкцій тощо, а тільки потім мав право погасити заборгованість за відсотками, та в подальшому за тілом кредиту.
     Дані обставини створювали умови вічної кабали Споживача перед Банком: сплачуючи Банку кошти в погашення кредиту , сам кредит Споживача не зменшувався, а Банк був зацікавлений в отриманні постійних доходів за рахунок пені та штрафних санкцій, комісій, відсотків, не погашаючи при цьому тіла кредиту.
         З 10 червня 2017 року згідно Закону України «Про споживче кредитування», зокрема згідно ст. 19 Закону, умови погашення кредитів для Споживача покращились.
Так, в першу чергу Споживач погашає прострочену заборгованість за тілом кредиту та за простроченими відсотками, в другу чергу: поточну заборгованість за кредитом та відсотками, та лише в третю чергу: нараховані пені інші види неустойки, інші платежі за договором, в т.ч. будь-які комісії.
         Наскільки зазначена норма Закону, та в цілому весь Закон України «Про споживче кредитування», зменшить свавілля Банків у кредитних відносинах із Споживачем покаже практика.
Одне можна спрогнозувати, що Банки від своїх грошей не відмовляться, підтвердженням цього є прикінцеві положення Закону України «Про споживче кредитування».
         Згідно п.2 Прикінцевих положень, дія такого Закону поширюється лише на договори про споживчий кредит, що укладені після дня набрання чинності цим Законом, тобто дія Закону поширюється на договори про споживчий кредит, що укладені з 11 червня 2017 р.
        Незважаючи на це, Споживачам, у яких договори споживчого кредиту укладені до 11 червня 2017 року, не слід покладати руки, а слід використати свої права для переукладання вже існуючих договорів, для укладання договорів реструктуризації тощо.
         В новому Законі України «Про споживче кредитування» існують також інші покращені умови для Споживача у відносинах з Банком.
     Але про таке – після детального вивчення вимог Закону.
Наразі , не рухаючись уперед, свавілля Банків не зупинити.

Новим в Законі про банкрутство є вимоги, які ставляться до організації та проведення аукціонів з продажу майна боржника (банкрута).

Відповідно до ч. 6 ст. 49 Закону про банкрутство організатором аукціону є визначена замовником фізична або юридична особа, що має ліцензію на проведення торгів і з якою замовник аукціону уклав договір на проведення аукціону. Організатор аукціону визначається замовником за конкурсом, що проводиться у визначеному замовником порядку, основними критеріями якого вважаються наявність ліцензії, достатній, але не менш як три роки, досвід проведення аукціонів, запропонована найменша сума винагороди.

Статтею 62 Закону про банкрутство передбачено, що організатор аукціону зобов’язаний забезпечити його фіксацію технічними засобами. Організатор аукціону зобов’язаний забезпечити ведення його відеозапису, крім проведення електронних торгів, та зберігання носіїв із записом аукціону протягом не менш як семи років з дня його проведення.

Зазначені вимоги до організації та прове дення аукціонів є новаторськими та необхідними, але Закон не визначає прямої залежності між невиконанням організатором та замовником аукціону положень ч. 6 ст. 49, ст. 62 Закону та визнанням результатів аукціону недійсними в судовому порядку.

Відповідним новаторством у процедурі проведення реалізації майна боржника (банк рута), згідно з Законом про банкрутство, є можливість проведення аукціонів з продажу майна боржника в електронній формі (електронних торгів). Вимоги до організації та проведення електронних торгів регламентуються положеннями статей 53, 58, 59, 67 Закону.

Так, відповідно до ст. 53 Закону про банкрутство при проведенні аукціонів в електронній формі (електронних торгів), а також при розміщенні оголошення про проведення аукціону та відомостей про результати аукціону на веб- сайтах, технологічні та програмні засоби по винні забезпечувати всім охочим можливість пошуку інформації за датою розміщення оголошення, датою та місцем проведення аукціону, видом майна, ціною, видом договору, що укладається, а також можливість анонімного перегляду, копіювання та роздрукуван ня інформації на основі поширених веб- оглядачів і редакторів без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, цілодобово, без обмежень та стягнення плати. Інформація повинна містити відомості про час її розміщення та бути доступною на веб-сайтах протягом семи років з дня проведення аукціону.

Частиною 4 ст. 67 Закону про банкрутство передбачено, що система, яка забезпечує проведення електронних торгів, повинна забезпечувати:

· безперебійну роботу з проведення електронних торгів;

· подання учасниками пропозицій щодо ціни через захищене з’єднання у режимі ре ального часу;

· візуалізацію всіх пропозицій із посилан ням на кодові номери учасників, що внесли пропозиції, протягом проведення аукціону в ре жимі реального часу, а також протягом семи років після його закінчення;

· візуалізацію часу, що залишився до за кінчення строку подання пропозицій щодо ціни.

Безперечно, можливість продажу майна боржника (банкрута) шляхом проведення аукціону в електронній формі (електронних торгів) надасть зручності потенційним учасникам електронних торгів як з причини заощадження часу на участь у торгах, так і з причини доступ ності інформації стосовно майна, що пропонується до продажу на електронних торгах, що, в свою чергу, є стимулом для прискорення продажу майна боржника (банкрута) за найвищою ціною та, як наслідок, скорочення процедури банкрутства загалом.

Але з огляду на те, що інститут електронних торгів у процедурі банкрутства з’явився лише з 19 січня 2013 р., є незрозумілим, як норми статей 53, 58, 59, 67 (організація та порядок проведення електронних торгів) буде кореспондуватися з положеннями ч. 6 ст. 49 Закону, відповідно до якої організатор аукціону визначається замовником за конкурсом, основними критеріями якого вважаються, зокрема, достатній, але не менш як три роки, досвід проведення аукціонів.

Зазначені колізії в Законі про банкрутство, як і колізії стосовно повноважень ліквідатора у виборі способів продажу майна банкрута, невизначеності підстав для визнання результатів аукціону недійсними в судовому порядку потребують законодавчої регламентації з метою однакового застосування господарськими судами положень Закону про банкрутство та формування єдиної судової практики у сфері банкрутства.

У зв’язку із набранням чинності 20.04.2014 Закону України “Про здійснення державних закупівель” від 10.04.2014 N 1197-VІІ (далі – Закон), яким внесено зміни до Закону України “Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності” (далі – Закон про особливості),

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі – Мінекономрозвитку), як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних закупівель, повідомив у листі від 23.05.2014 N 3302-05/16628-03 про зниження вартісних меж для закупівель товарів, робіт, послуг за державні кошти.

Внесеними до Закону про особливості змінами, знижені вартісні межі для закупівель товарів, робіт і послуг, які здійснюються за рахунок власних коштів державних підприємств та інших Замовників (далі-Замовники) у розумінні цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону про особливості його дія поширюється на закупівлі Замовниками товарів, робіт і послуг для здійснення ними діяльності у сферах, визначених статтею 2 цього Закону, які:

повністю або частково здійснюються за рахунок бюджетних коштів за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт – дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень;

здійснюються за рахунок власних коштів за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт – 5 мільйонів гривень.

Замовники здійснюють закупівлі відповідно до Закону України “Про здійснення державних закупівель” з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина друга статті 2 Закону про особливості).

Частиною першою статті 4 Закону про особливості встановлено перелік випадків, у яких замовник здійснює закупівлі без застосування процедур закупівель, передбачених Законом та Законом про особливості.

Крім того, згідно з частиною другою статті 3 Закону про особливості замовник зобов’язаний за результатами здійснення закупівель, передбачених частиною першою статті 4 цього Закону, оприлюднити на веб-порталі Уповноваженого органу (безоплатно) звіт про результати здійснення закупівель протягом трьох робочих днів з дня його затвердження.

Звіт за результатами здійснення закупівель, передбачених частиною першою статті 4, затверджується замовником раз на квартал не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним періодом.

Форма річного плану закупівель та форма звіту про результати здійснення закупівель, передбачених частиною першою статті 4 цього Закону, затверджуються Уповноваженим органом з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Слід зауважити, що у розумінні Закону про особливості, що на відміну від Закону, який встановлює вартісні межі предмета закупівель без урахування податку на додану вартість, встановлює вартість закупівлі товарів, робіт і послуг в цілому. Тобто, вартістю закупівлі є сума з урахуванням податків та обов’язкових платежів, яку фактично планує витратити замовник у розумінні Закону про особливості.

 

21 мая в Пресс-центре Информационного агентства ЛІГАБізнесІнформ (Киев, ул. Шамрыло, 23) состоялся круглый стол “Реформирование судебной экспертизы – ключевой рычаг влияния на правосудие в новой Украине”.

В Украине проводить люстрацию в судебно-экспертной отрасли без смены системы и ротации кадров не имеет никакого смысла. Такое мнение высказал директор Центра судебных экспертиз “Альтернатива”, директор КНИИСЭ 1998-2005 г., судебный эксперт Александр Круть.

Эксперт обратил внимание на то, что, говоря о люстрации, в первую очередь должен быть общественный контроль за деятельностью экспертов, и это не должно быть под контролем какого-то министерства или ведомства, а под наблюдением общественности. Во-вторых, отметил Круть, в саму реформу необходимо заложить систему обучения экспертов. “Система обучения, которая существовала до 2011 г. разрушена полностью за три последних года”, – подчеркнул он, добавив, что сейчас необходимо заново проводить обучение и аттестацию судебных экспертов.

По словам Крутя, все позитивные изменения воплотятся в жизнь, когда будет принят закон о судебно-экспертной деятельности. Но законопроект, подготовленный в редакции Минюста, кардинально и системно не решает проблем и требует серьезной доработки. “Он ничего не меняет в судебно-экспертной системе Украины, но он делает крепостными государственных экспертов, не дает возможности для альтернативной экспертизы и соревновательности в экспертной среде”, – сказал Круть.

Напомним, реформирование судебной системы при новой власти началось с принятием Верховной Рады закона о люстрации судей. 8 апреля за закон о восстановлении доверия к судебной системе Украины N4378-1 проголосовали 234 народных депутатов.

Два активных сотрудника Минюста пришли к руководству с предложением каждого из них по реформированию деятельности.

Пришли на прием. А им говорят: «извините, но у нас со своими идеями нельзя».

Сотрудники переглянулись между собой, пожали плечами и… поменялись предложениями друг с другом.

Позовна давність щодо кредитних коштів і процентів, повернення яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 19.03.2014 №6-20цс14.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних і господарських справах ВС виходять із такого.

Відповідно до ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч.1 ст.626 ЦК).

Визначення поняття «зобов’язання» міститься у ч.1 ст.509 ЦК.

Відповідно до цієї норми зобов’язання — це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з нормою ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК). Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення — невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття — як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (стст.530, 631 ЦК).

Якщо в зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору — до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними, кінцевий строк повернення кредиту, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів — щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця для основної заборгованості  і для процентів за користування кредитом.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст.1050 ЦК. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК).

Про правові наслідки порушення зобов’язання боржником йдеться також у ч.1 ст.611, чч.2—4 ст.612 ЦК, чч.1, 2 ст.220 ГК, які передбачають відповідальність боржника.

Перевіряючи доводи заявника в частині застосування судами норм закону щодо позовної давності, судові палати у цивільних та господарських справах ВС виходять із такого.

Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору — до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання, згідно із ч.3 ст.254 ЦК, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок (ст.253 ЦК).

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інте­ресу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК).

Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у стст.252—255 ЦК.

При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, яка переглядається, суд установив, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, а процентів — кожного 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань.

Суддею господарського суду Дніпропетровської області Примаком С.А. в науково-практичному журналі «Санація та банкрутство» опубліковано статтю про актуальні питання продажу майна банкрута у процедурі ліквідації.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон), результати аукціону з продажу майна боржника в провадженні у справі про банкрутство, проведеного з порушенням вимог Закону,  можуть бути визнані в судовому порядку недійсними.

Частиною 8 ст. 44 Закону визначено, що спори, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, розглядаються в межах прова­ дження у справі про банкрутство.

Виходячи з аналізу норм Закону (в новій редакції), керуючись положеннями інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28 березня 2013 р. № 01-06/606/2013, у разі продажу майна у процедурі банкрутства (ліквідації) до господарського суду можуть бути оскаржені:

· рішення про скасування аукціону орга нізатором (ч. 4 ст. 54 Закону);

· рішення про анулювання організатором результатів аукціону (ч. 2 ст. 55 Закону);

· результати аукціону, проведеного з по рушенням вимог закону (ч. З ст. 55 Закону);

· рішення про визнання або про відмову у визнанні заявника учасником торгів (ч. 6 ст. 61 Закону).

Зважаючи на те, що Закон у новій редакції, який діє з 19 січня 2013 р., більш розширено регламентує механізм продажу майна боржника в провадженні у справі про банкрутство та нині немає сталої судової практики з цього питання і одноманітного розуміння судами самого механізму продажу майна банкрута в процедурі ліквідації, вважаємо за необхідне звернути особливу увагу на деякі проблемні питання, що виникають при застосуванні по­ ложень Закону стосовно порядку продажу майна боржника.

Статтею 44 Закону регламентовано, що після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута такими способами:

· проведення аукціону;

· продаж майна безпосередньо юридич ній або фізичній особі.

Вибір способів продажу активів здійснюється ліквідатором з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною.

Таким чином, положення зазначеної норми надають ліквідатору альтернативу у виборі способу реалізації майна банкрута, за умови, що результатом застосування такого способу продажу буде отримання найвищої ціни за майно банкрута.

Але положення ст. 49 Закону вже імперативно вказують на необхідність продажу майна боржника (банкрута) шляхом проведення торгів у формі аукціону, що не кореспондуєть ся з положеннями ст. 44 Закону та може при­ зводити до формування не одноманітної судової практики при вирішенні спорів з приводу продажу майна банкрута в процедурі ліквідації, і, як наслідок, при вирішенні спорів, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна.